Сьогодні, 25 лютого, відзначають 155 років від дня народження видатної української поетеси та письменниці Лесі Українки. Вона стала однією з найвідоміших постатей української літератури.

Леся Українка народилася 25 лютого 1871 року у Новоград-Волинському, нині Звягель, у Житомирській області, у родині юриста Петра Косача та відомої української письменниці Ольги Косач (літературний псевдонім – Олена Пчілка), яка походила зі славетного роду українських інтелігентів Драгоманових.

Справжне ім'я письменниці — Лариса Косач-Квітка. У колі сім’ї її називали Лесею, тож вона вибрала цей більш милозвучний варіант. А псевдонім “Українка”, який запозичила у дядька Михайла Драгоманова, котрого любила і дуже поважала, вперше використала у 13 років. Драгоманов на початках свого творчого й політичного життя підписувався як “Українець”, а дівчина хотіла бути схожою на нього. У родині Лесю називали по-різному: Лариса, Леся, Зея, Мишолосія. Ім’я Зея, або Зеїчок, походить від назви сорту кукурудзи «зея японіка» (тонка, як стеблина), так її називала мама. Ім’я Мишолосія ділилось навпіл – так називали Лесю і її брата Михайла, з яким письменниця була дуже близька.

Дитинство Лесі Українки минало у русі — з частими переїздами, новими містами й постійним інтелектуальним середовищем довкола. Оселя Косачів була відкритою для провідних діячів свого часу: серед близьких друзів родини — мислитель і публіцист Михайло Драгоманов та композитор Микола Лисенко. У такій атмосфері формувався допитливий, європейський та незалежний світогляд майбутньої поетеси.

Освіту Леся здобувала вдома, але за рівнем вона не поступалася найкращим навчальним закладам. Читати навчилась ще в 4 роки, у 5 вона почала писати драматичні твори, у 6 вже майстерно вишивала, а у 9 років написала свій перший вірш «Надія». 

З юних літ вивчала іноземні мови — опанувала щонайменше п'ять, цікавилася історією та літературою, займалася вишивкою й малюванням, серйозно навчалася гри на фортепіано.

Переломним став 1881 рік. Після купання на Водохреще десятирічна Леся тяжко захворіла на туберкульоз кісток. Відтоді біль у руках і ногах став її постійним супутником. Хвороба поступово підточувала організм і залишилася з нею до кінця життя.

У 1883 році дівчині провели складну операцію — видалили частину кісток лівої руки. Це стало для неї глибокою особистою драмою: через уражену кисть вона змушена була відмовитися від гри на піаніно, яку щиро любила. Та саме втрата музики з часом обернулася іншим шляхом — словом, що стало її справжньою силою.

Творча кар'єра письменниці

Вже у 1884 році на сторінках львівського журналу "Зоря" з'явилися її перші поезії. Саме тоді вона вперше підписалася псевдонімом Леся Українка. У 20-річному  віці вона вже активно подорожувала, багато писала й входила в коло провідних митців своєї доби. Її приваблювали нові країни, нові ідеї, нові розмови — усе, що розширювало горизонти думки.

Водночас хронічна недуга постійно нагадувала про себе, тому періодично Леся змушена була переривати роботу й виїжджати на лікування до курортних міст. Попри це вона ніколи не нарікала на долю і не дозволяла шкодувати себе.

Леся Українка стала однією з центральних постатей української літератури кінця ХІХ-початку ХХ століття. Леся Українка присвятила себе у творчості поезії, прозі, епосу й драматургії - загалом написала понад 100 власних віршів і 20 драм. Випустила три збірки. До її найвідоміших творів входить:

"Лісова пісня",

"Бояриня",

"Кассандра",

"Contra spem spero!"  («Без надії сподіватися»), який читачі сприйняли як своєрідне кредо молодої письменниці, символ її незламного оптимізму.

У її творчості прослідковуєтсья глибокий філософський зміст, ідеї свободи, гідності, національнох самосвідомості та сили людського духу.

Літературним середовищем для Лесі було також і наше місто - Гадяч. Як відомо, в Гадячі народився і жив – дядько Лесі Українки видатний публіцист, теоретик і український діяч Михайло Драгоманів, що виховав цілу плеяду учених і літераторів на чолі з Іваном Франком. До цієї плеяди слід віднести і Лесю. Адже родина Косачів часто приїздила до Гадяча і, жила або в будинку Драгоманова, або на своїй дачі «Зелений гай», що біля Псла.

Мати Лесі Олена Петрівна (Пчілка) – відома в Гадячому не лише як письменниця, а й як патріотка та громадська діячка. Ще до української революції 1917-1921 років вона в більшості ходила в українському вбранні, говорила лише українською мовою.

Останні роки життя Лесі Українки минали в постійній боротьбі з хворобою. Стан здоров'я стрімко погіршувався, однак саме в цей період вона працювала з особливою внутрішньою зосередженістю й творчою силою. Попри фізичне виснаження, поетеса створила низку текстів, які сьогодні вважають вершиною її літературної спадщини.

1 серпня 1913 року Леся Українка померла у грузинському місті Сурамі, куди приїхала на лікування. Їй було лише 42 роки. Поетесу поховали на Байковому кладовищі у Києві.