День пам'яті бойового медика: шана тим, хто рятував життя ціною власного
Щороку 10 липня в Україні вшановують пам'ять бойових медиків та медичних працівників, які загинули, виконуючи свій професійний і громадянський обов'язок. Цей день є символом глибокої вдячності людям, які, ризикуючи власним життям, рятували інших на полі бою, під час евакуації поранених, у стабілізаційних пунктах, шпиталях та медичних закладах, що працювали в умовах війни.
Від початку російської агресії українські медики стали невід'ємною складовою оборони держави. Вони першими приходять на допомогу пораненим, працюють під обстрілами, забезпечують медичну евакуацію, надають невідкладну допомогу та повертають шанс на життя тим, хто захищає Україну. Їхня професія давно стала синонімом мужності, витримки та самопожертви.
На жаль, виконання цього обов'язку нерідко коштує найдорожчого. Багато бойових медиків, лікарів, фельдшерів, медичних сестер і братів, парамедиків, водіїв евакуаційних екіпажів загинули, залишившись вірними своєму покликанню до останнього подиху. Їхній подвиг є прикладом безмежної відданості людині, професії та Україні.
День пам'яті бойового медика — це нагадування про високу ціну, яку медична спільнота платить за можливість рятувати життя в умовах війни. Це день скорботи, вдячності та єдності, коли ми згадуємо кожного, хто не повернувся зі свого останнього чергування чи бойового виїзду.
Схиляємо голови перед світлою пам'яттю загиблих бойових медиків. Їхня жертовність назавжди залишиться в історії України як приклад справжнього гуманізму, професіоналізму та незламності.
Вічна пам'ять і шана Героям, які рятували життя інших, не шкодуючи власного.
Згадаємо бойових медиків Гадяцької громади
Народилася 24 грудня 1990 року, проживала у с. Сари.
З 30 липня 2020 року була призвана на військову службу до Збройних Сил України за контрактом. Мала військове звання – сержант, посада – санітарний інструктор евакуаційного відділення медичної роти військової частини А1736.
Загинула 15 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання внаслідок авіа удару.
Тихоненко Олександр Іванович
Народився 10 вересня 1991 року, проживав у м. Гадяч.
Після закінчення школи з 2006 року по 2010 рік навчався в Лохвицькому медичному училищі. З 2010 року по 2015 рік навчався в Національному медичному університеті ім. О.О Богомольця.
З січня 2015 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Служив за контрактом:
- з 2015 по 2017 - фельдшер медичного пункту військової частини п/п В0676;
- з 03.2017 по 09.2017 - санітарний інструктор ремонтної роти п/п В0963;
- з 2020 по 2022 - старший бойовий медик 5 батальйону тактичної групи 81 окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗСУ;
- з 2022 - фельдшер медичного пункту в/ч А 7312.
Загинув 20 січня 2023 року під час виконання бойового завдання.
Нагороджений відзнакою Православної церкви України «За жертовність і любов до України», відзнакою Президента «За участь в антитерористичній операції», медаллю «Захиснику Батьківщини», нагрудним знаком «Учасник АТО» (нагорода Генерального штабу Збройних сил України) та медаллю «Доброволець».
З червня 2023 року позивним Олександра «Єтті» названий медичний підрозділ, у якому він служив.
Волков Віталій Станіславович
Народився 19 жовтня 1974 року, проживав у с. Сари.
Після закінчення школи вступив до Конотопського медичного училища, яке закінчив у 1994 році.
Працював фельдшером виїзної бригади на підстанції екстреної медичної допомоги в Гадячі.
Був призваний до лав Збройних Сил України 27 квітня 2022 року за мобілізацією у період воєнного стану.
Військове звання – молодший сержант, посада - бойовий медик взводу військової частини А3488.
19 вересня 2022 року, під час виконання бойового завдання загинув.
Указом Президента України від 09 січня 2023 року №7 нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
