Трудові права працівника у разі вимушеного прогулу

    Відповідно до ст. 115 Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП України) заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі ст. 83, 116 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За частиною 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» (далі – Закон) щорічна основна відпустка надається працівникам, тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, що відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 82 КЗпП і ст. 9 Закону час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), включається до стажу, що дає право на щорічну відпустку.

Таким чином, у разі поновлення працівника судом на роботі він має право використати щорічну основну відпустку за весь час вимушеного прогулу або при звільненні отримати компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. При цьому її тривалість визначається за період від дати поновлення на роботі.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, або для виплати компенсації за невикористані відпустки, провадиться згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100), виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з абз. 4 п. 3 Порядку № 100 при розрахунку середньої зарплати для оплати відпусток потрібно враховувати виплати за час, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток.

У разі винесення рішення суду про поновлення на роботі та про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу в результаті незаконного звільнення, за працівником зберігається місце роботи та середній заробіток. Отже, сума, нарахована до виплати працівникові за час вимушеного прогулу, включається до розрахунку середньої зарплати за останні 12 місяців. На цій же підставі до розрахунку включається і виплата за затримку виконання рішення суду, оскільки в цей період працівник також перебуває у вимушеному прогулі, протягом якого за ним зберігається місце роботи та середній заробіток.

При розрахунку середнього заробітку оплата вимушеного прогулу розподіляється між місяцями, на які припадає вимушений прогул, пропорційно робочим дням за графіком роботи роботодавця (індивідуальним робочим графіком працівника, якщо він відрізняється від загального графіка) в цьому періоді.

Відповідно до абз. 6 п. 2 Порядку № 100, час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався середній заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. Так, дні простою не з вини працівника, які відповідно до ст. 113 КЗпП України оплачують в розмірі не нижче 2/3 встановленої працівнику тарифної ставки (окладу), не включаються у розрахунок середнього заробітку для оплати днів відпустки.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір установа повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За недотримання вимог законодавства про працю, для суб’єктів господарювання передбачена фінансова відповідальність, для посадових осіб – адміністративна та кримінальна.

За матеріалами Головного державного інспектора Л.Тіхонової