Інформуємо щодо продовження терміну громадського обговорення з метою отримання пропозицій з питання перейменування топонімів у місті Гадячі

  • 477

Повідомляємо, що термін громадського обговорення з метою отримання пропозицій з питання перейменування площі, вулиць, провулків міста Гадяча продовжено до 28  лютого 2022 року (відповідно до Порядку присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій, затвердженого постановою КМУ від  24 жовтня 2012 р. № 989).

Наголошуємо, що пропозиції приймаються на електронну адресу Гадяцької міської ради: [email protected] згідно форми від мешканців Гадяцької міської територіальної громади.

Анонімні пропозиції не приймаються.

№ п/п

Стара назва

топоніму

Нова назва

топоніму (пропозиції міської ради жителям нищезазначених топонімів)

Нова назва

топоніму (пропозиції комісії жителям нищезазначених топонімів)

 

                                       ПЛОЩА

 

1

Піонерська

Петропавлівська

(історична назва)

Петропавлівська

(історична назва)

 

                                     ВУЛИЦІ

 

1

Воровського

Затишна

Пилипа Орлика

 

Український політичний, державний і військовий діяч, Генеральний писар (1702-1709), гетьман Війська Запорізького у вигнанні (1710-1742), поет, публіцист. Представник шляхетського роду Орликів (чеського походження), що користалися гербом «Новина».

Один із упорядників — конституційного акту, який іноді називають «першою в світі Конституцією», фактично козацького суспільного договору.

2

Дзержинського

Михайлівська

Михайлівська

3

Енгельса

Гончара

Гончара

Олесь Гончар - українский письменник, літературний критик, громадський діяч. Лауреат Сталінської премії, перший лауреат республіканської премії ім. Шевченка (1962), голова Спілки письменників України (1959—1971), академік НАН України (1978). Герой України (2005, посмертно), Герой Соціалістичної праці (31.03.1978)

4

Жовтнева

Виговського

Виговського

Іван Виговський - державний і військовий діяч, дипломат, гетьман України в 1657 – 1658 рр., що уклав знаменитий Гадяцький договір.

Наприкінці 1630-х років був юристом земського суду в Луцьку. У 1637 – 1638 рр. – писар при польському комісарі в Україні. Входив у коло найближчого оточення Хмельницького. У 1650 р. став у ієрархії Гетьманщини другою людиною після  гетьмана - обійняв посаду генерального писаря. Після смерті Богдана Хмельницького став регентом при малолітньому Юрію Хмельницькому. На Військовій Раді у м. Корсунь (25.10.1657 р.) обраний гетьманом України.

На початку серпня 1658 р. відкрито виступив проти Москви, що почала втручатися у внутрішньополітичне життя України. Тобто вже через три роки після так званої Переяславської ради вдався до її денонсації, уклавши 16 вересня 1658 р у місті Гадяч на Полтавщині знаменитий договір, що став першою спробою євроінтеграції України. Саме цей договір став причиною агресії Московщини проти Гетьманщини.

5

Калініна

Староковальська

(історична назва)

Староковальська

(історична назва)

6

Крупської

Медова

Бороховича

 

Михайло Борохович -меценат, Гадяцький полковник, обозний Гадяцького полку .

 Походив з вихрещеного єврейського роду, який бере свій початок від Андрія Бороховича.

 Найдавніша згадка про старшинського діяча з таким прізвищем міститься в народній думі під назвою «Хмельницький та Барабаш», а дія відбувається на самому початку Визвольної війни (1648—1657 років).

Вперше у історичних джерелах згадується як сотник Лютенської сотні (1671).

У 1872 році  обіймає посаду Гадяцького полкового обозного.

 Михайло Борохович 17 років за гетьмана Івана Мазепи очолював Гадяцький полк. У 1687 році призначається полковником Гадяцького полку.

 В 1690 і 1696 роках від гетьмана Івана Мазепи отримав  універсали нас. Лютенька,с.Перевіз, с. Млини, с. Сакаловка (нині Соснівка).

 Мазепа доручав Бороховичу  відповідальні військові операції, і він не підводив свого керманича. У вересні—жовтні 1693 року під його управлінням були два охотницькі полки — свій та Полтавський , з якими Борохович «для бережения від знамірених ворожих бусурманських находів» стояв біля Коломаку і стримував ординців від походу в глиб Гетьманщини. Гадяцький полк взяв участь у деяких боях з кримчанами у 1695 року,  штурмував Азов. Найбільш правдиві дані про родину Михайла Бороховича дослідники з’ясували із заповіту його вдови, який був написаний в 1724 році. У документі вказано, що його  сім'я мала багато дітей, згадано імена Максима, Федора, Івана, Феодосії і Марії. Згідно з заповітом, був досить заможним. Це один із найбільших меценатів Гетьманщини, який підтримував православну церкву. Зокрема, фінансував великий мурований п’ятиверхий, хрещатий у плані Успенський храм (1686) у містечку Лютенька неподалік Гадяча, де й похований. У церкві зберігався величний портрет Бороховича, у 1890-х. його передали до Чернігівського музею українських старожитностей В. Тарновського, а для храму виконали копію. У 1688 р.  пожертвував 100 злотих Мгарському монастиреві, 1692 дав кошти на спорудження мурованої п’ятиверхої Миколаївської церкви у Гадяцькому Миколаївському Красногорівському монастирі. 1786 монастир закрили, а храм відійшов до с. Монастирські Будища, що поблизу м. Гадяч. Детальну розповідь про Михайла Бороховича вміщено у книзі «Оточення гетьмана Мазепи: соратники і прибічники»

7

Комсомольська

Спаська

Героїв Крут

 

На честь київських студентів-курсантів та «Вільного Козацтва», які захищали Київ в добу УНР від військ Радянської Росії в бою під Крутами.

 Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918р. поблизу залізничної станції Крути (нині с. Пам'ятне Борзнянського р-ну Чернігівської обл.) під час наступу більшовицьких загонів Муравйова на Київ.

Бій тривав до вечора. Бойові втрати склали до 300 чоловік убитими, пораненими та полоненими. Під час відступу частина студентської сотні потрапила в оточення і була атакована ворогом. Одна чота втративши орієнтир вийшла на вже зайняту більшовиками станцію Крути, де потрапила в полон. 27 юнаків після жорстоких тортур були розстріляні. Командував студентським загоном під час бою сотник Аверкій Гончаренко (22.10.1890 – 12.04.1980) – уродженець Полтавщини. У бою брали участь і юнаки з Полтавщини: Гончаренко Федір Матвійович, Божинський-Божко Микола Васильович; Шульгин Володимир Якович. Учасниками бою були полтавці: Вороний Юрій Юрійович; Коваленко Василь; Шарий Іван Ількович та ін. Цей бій зупинив на кілька днів наступ російських більшовиків, відтак Центральна Рада змогла протриматися в Києві, що було надзвичайно важливо для делегації УНР на мирних переговорах у Бресті, яка готувала документи про визнання Центральними державами незалежності України. Тобто завдяки саме цій жертовності 9 лютого 1918 року Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина визнали УНР самостійною державою, в результаті чого їй було надано військову допомогу.

8

Луначарського

Осіння

Мазепи

 

Гетьман Іван Мазепа -державний діяч доби Гетьманщини, діяльність якого пов’язана з Гадячем. За книгою «Універсали Івана Мазепи»/Упоряд.: Іван Бутич. - Київ-Львів: НТШ, 2002. – 781 с.  заступник директора з наукової роботи музею «Поле Полтавської битви» Людмила Шендрик встановила, у яких населених пунктах Гетьманщини перебував Іван Мазепа. Одні із найперших Універсалів на гетьманському уряді Іван Мазепа видав у Гадячі в серпні 1687 року. У Гадячі Іван Мазепа був: серпень 1687 р., червень 1689 р., січень-лютий 1690 р., серпень 1692 р., травень-вересень 1698 р., січень 1699 р., листопад-січень 1708-1709 рр.

За Щоденником священика Смоландського кавалерійського полку Юхана Шьомана 18 листопада 1708 року шведи зайшли в Гадяч: «з нами був Його Величність Мазепа. У місто ми увійшли з литаврами і розгорнутими прапорами. Козаки теж були з нами. Тут є традиція, коли старійшини міста чи села зустрічають чи проводжають знатних людей з хлібом у руках».

9

Маркса

Мальовнича

Климента Квітки

 

Чоловік Лесі Українки, правник, засновник української музичної етнографії, музикознавець.

Із Лесею Українкою познайомився 1898 року на зібранні літературно-артистичного гуртка Київського університету. Через дев’ять років – у 1907 році – вони побралися.

Працював товаришем Генерального секретаря судових справ і заступником Міністра юстиції УНР у 1917–1918 роках. Був серед ініціаторів створення Українського правничого товариства у Києві.

За гетьмана Павла Скоропадського у травні–жовтні 1918 року входив у Комісію з питань правничої термінології, очолював її лексикографічну секцію.

На початку 1920-х років поринув у музикознавство. Працював у Всеукраінській академії наук, де організував Кабінет музичноії етнографіії. Одночасно викладав у Киіївському вищому музично-драматичному інституті імені  Лисенка. Під час процесу щодо сфабрикованої справи Спілки визволення України був під наглядом НКВД. Двічі його заарештовували радянські спецслужби.

Знав 18 іноземних мов, надзвичайний ерудит. Розробив методику польових досліджень – як робити, як опрацьовувати і як записувати. Завдяки цьому зібрав і зберіг шість тисяч народних пісень. Понад 200 з них композитори використали як теми для симфонічно-інструментальних творів. Відігравав важливу роль в збереженні кобзарської музики за допомогою запису звуку нещодавно винайденим фонографом. Зробив унікальні записи дум кобзаря Гната Гончаренка, голосів Лесі Українки та Івана Франка. Багато теоретичних робіт присвятив українському музичному фольклору. Йому належать також праці з вивчення народних музичних інструментів, навчальні та методичні посібники. Розробив теоретичні основи етномузичної соціології та історико-порівняльного вивчення музики етнічно споріднених народів (слов'ян, тюрків). Зробив низку важливих відкриттів, як за піснею можна зрозуміти розвиток або асиміляцію етносів. Зробив величезний внесок у збереження спадщини Лесі Українки.

10

Островського

Преображенська

(історична назва)

Преображенська

(історична назва)

11

Паризької Комуни

Бузкова

родини Чижевських

 

 Павло Чижевський, уродженець Гадяча, борець за незалежність України у 20 ст., громадський і державний діяч, міністр фінансів УНР.

 У 2020 році 160-річчя від дня народження цієї непересічної особистості згідно з Постановою Верховної Ради, з ініціативи Українського інституту національної пам’яті відзначалося на державному рівні.

Народився 6 вересня 1860 року у Гадячі. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус (1877) і вступив до Миколаївського інженерного військового училища, а згодом - до Женевського університету, де отримав ступінь доктора фізики (1884). У Женеві зблизився з Михайлом Драгомановим та захопився демократичними ідеями. Захоплення політичною боротьбою перешкодило зробити наукову кар’єру в молодому віці. За участь у заворушеннях київських студентів у 1885 році Павла заарештували. Провів рік у київській в’язниці, а потім висланий до м. Березова Тобольської губернії. Дружина Софія розділила з ним нелегкі будні заслання. У 1888 році по повертається в Україну до батьків у м. Олександрівськ (зараз Запоріжжя) Херсонської губернії.

 Працював секретарем міської управи, паралельно опікувався розвитком кооперативного руху.

 У 1905 році став на захист єврейського населення Олександрівська, яке потерпало від чорносотенних погромів. Тож позбувся посади секретаря міської управи, а чорносотенці розгромили будинок і майно родини. Наприкінці 1905 року  повертається у Полтаву без засобів до існування, але сповнений революційного запалу. У місті активно діяла Полтавська громада, і він став одним з її найенергійніших членів. Очолив полтавський осередок Української Демократично-радикальної партії (УДРП), був обраний за її списком від Полтавщини у російську І Державну Думу.

Там входив до конституційно-демократичної фракції та  кількох комісій — аграрної, бібліотечної, бюджетної. Відзначався неймовірною діловою активністю, входив до складу президії Української думської громади, від імені останньої брав участь у розробці проєкту автономії України. Продовжив роботу вже як співробітник у ІІ Державній Думі, розпуск якої потягнув за собою «столипінську реакцію». У 1912 році повернувся у Полтаву, працював у земській управі, одночасно стає одним з організаторів і провідників Полтавської Громади Товариства українських поступовців. Став членом правління, а згодом і директором головного фінансового центру представників місцевого середнього бізнесу — Полтавського Товариства Взаємного Кредиту. Саме з ініціативи Павла Чижевського в Полтаві було побудоване училище імені Товариства Взаємного Кредиту.

«Вогнищем українського життя» називали у Полтаві Український клуб (1913), ініціатором створення і рушієм діяльності якого був П. Чижевський.

Радо сприйняв початок Української революції 1917 року. Був делегатом перших загальних зборів Центральної Ради у Києві 8 квітня 1917-го. Після приходу до влади Директорії УНР на чолі з Симоном Петлюрою Чижевського призначають губернським комісаром Полтавщини. Друге повернення більшовицької влади змусило його переїхати до Києва, а згодом і за кордон. Уряд Директорії призначив його керівником торговельно-промислової місії, яка мала виїхати у Францію, а також налагоджувати зв’язки з бізнесовими колами в Австрії, Чехословаччині, Польщі, Швейцарії. У 1920–1921 рр. був одним з небагатьох, хто представляв Україну на засіданнях Ліги Націй. У лютому 1922 року призначений міністром фінансів уряду УНР в екзилі. Ослаблений невиліковною хворобою, на початку 20-х рр. багато пише, публікуючи статті в часописі «Воля» у Відні. Тут же в 1921 році вийшла праця «Основи української державності». Написав текст майбутньої Конституції України, яка складалася з трьох відділів, 34 статей. В останні роки життя у Женеві розробив спеціальну модель вітряної турбіни — прообраз сучасних вітряків-генераторів вітрової енергії, але за браком коштів втілити в життя його не вдалося. Помер 15 квітня 1925 року у женевському готелі «Вікторія» після тяжкої хвороби. Після смерті всі його папери і креслення були викрадені невідомими. У 2015 році Полтавський обласний телеканал «Лтава» створив короткометражний документальний фільм з циклу «Поборники незалежності» про Павла Чижевського. У 2020 на будівлі управління фінансів Гадяцької РДА  встановили меморіальну дошку родині Чижевських.

12

Радянська

Зелена

(історична назва)

Зелена

(історична назва)

13

Свердлова

Підлісна

Підлісна

14

Тельмана

Захисників України

Захисників України

15

Терешкової

Ярмаркова

Базарна

16

Фрунзе

Граб’янки

Граб’янки

Григорій Граб’янка - полковник Гадяцького полку, видатного вітчизняного літописця, автора знакового козацького літопису — «Літопису Граб'янки» (унікальна оповідь про історію козацтва з часів його виникнення і до 1709 року).

Кар’єра Григорія Граб’янки нерозривно пов’язана із Гадячем: обіймав посади гадяцького сотника, гадяцького полкового осавула, гадяцького полкового обозного, а із 1717 р. став гадяцьким полковим суддею. У 1729 – 1738 рр. – полковник Гадяцького козацького полку. Учасник Азовсько-Дніпровських походів 1695 – 1696 рр., Північної війни 1700 – 1721 рр. та війни з Туреччиною 1735 – 1739 рр.

Григорій Граб’янка підтримував гетьмана Павла Полуботка. Обидва прагнули унеможливити остаточне знищення Російською імперією прав і вольностей Гетьманщини. За такі самостійницькі патріотичні настрої переслідувався з боку московитів.

17

Чапаєва

Гадяцького Договору

Гадяцького Договору

На честь знакової події в історії України-Гадяцького договору. 16 вересня 1658р. у місті Гадяч гетьман Іван Виговський підписав Договір,згідно з яким Україна мала укласти союз із Польським королівством та великим князівством Литовським як велике князівство Руське. Входячи у вищезазначену унію, Україна забезпечувала собі повне внутрішнє самоврядування, отримувала право мати свою скарбницю, військо, монету, суди, державні установи, тощо. На території Речі Посполитої мала бути скасована церковна унія, відновлювалися церковні суди, було обіцяно повернути усе конфісковане церковне майно. Передбачався широкий розвиток освіти та української культури, гарантувалися свободи друку й слова та відкриття друкарень. Після цього московські війська рушили на Україну. Проте 17 липня 1659р. у битві на річці Соснівці під Конотопом московське військо було розгромлене українськими козацькими військами на чолі з гетьманом Іваном ВИГОВСЬКИМ при підтримці польських і татарських загонів

18

Щорса

Пагорбна

(історична назва)

 

                                                                                                             ПРОВУЛКИ

1

Ватутіна

Красногірський

Красногірський

2

Володарського

Козацький

Козацький

 

Гайдара

родини Косачів

родини Косачів

3

 

 Петро Косач український юрист, громадський діяч, освітянин. Батько Лесі УкраїнкиМихайла КосачаОльги Косач-КривинюкОксани КосачМиколи Косача та Ізидори Косач-Борисової,чоловік Олени Пчілки, брат Григорія, Олени, Олександри.

4

Дзержинського

Михайлівський

Михайлівський

5

Енгельса

Гончара

Гончара

Олесь Гончар - українский  письменник, літературний критик, громадський діяч, лауреат Сталінської премії, перший лауреат республіканської премії ім. Шевченка (1962), голова Спілки письменників України (1959—1971), академік НАН України (1978), Герой України (2005, посмертно), Герой Соціалістичної праці (31.03.1978)

6

Жовтневий

Виговського

Виговського

Іван Виговський - військовий діяч, дипломат, гетьман України в 1657 – 1658 рр., що уклав знаменитий Гадяцький договір.

Наприкінці 1630-х років був юристом земського суду в Луцьку. У 1637 – 1638 рр. – писар при польському комісарі в Україні. Входив у коло найближчого оточення Хмельницького. У 1650 р. став у ієрархії Гетьманщини другою людиною після  гетьмана - обійняв посаду генерального писаря. Після смерті Богдана Хмельницького став регентом при малолітньому Юрію Хмельницькому. На Військовій Раді у м. Корсунь (25.10.1657 р.) обраний гетьманом України.

На початку серпня 1658 р. відкрито виступив проти Москви, що почала втручатися у внутрішньополітичне життя України. Тобто вже через три роки після так званої Переяславської ради вдався до її денонсації, уклавши 16 вересня 1658 р у місті Гадяч на Полтавщині знаменитий договір, що став першою спробою євроінтеграції України. Саме цей договір став причиною агресії Московщини проти Гетьманщини.

7

1-й Червоний

Пасічний перший

Пасічний перший

8

2-й Червоний

Пасічний другий

Пасічний другий

9

Кірова

Сотенний

(історична назва)

Сотенний

(історична назва)

10

Котовського

Героїв Майдану

Героїв Майдану

11

Островського

Преображенський

(історична назва)

Преображенський

(історична назва)

12

Піонерський

Петропавлівський

(історична назва)

Петропавлівський

(історична назва)

13

Свердлова

Підлісний

Підлісний

14

Тельмана

Захисників України

Захисників України

15

Чапаєва

Благодатний

Гадяцького Договору

На честь знакової події в історії України-Гадяцького договору. 16 вересня 1658р. у місті Гадяч гетьман Іван Виговський підписав Договір,згідно з яким Україна мала укласти союз із Польським королівством та великим князівством Литовським як велике князівство Руське. Входячи у вищезазначену унію, Україна забезпечувала собі повне внутрішнє самоврядування, отримувала право мати свою скарбницю, військо, монету, суди, державні установи, тощо. На території Речі Посполитої мала бути скасована церковна унія, відновлювалися церковні суди, було обіцяно повернути усе конфісковане церковне майно. Передбачався широкий розвиток освіти та української культури, гарантувалися свободи друку й слова та відкриття друкарень. Після цього московські війська рушили на Україну. Проте 17 липня 1659 р. у битві на річці Соснівці під Конотопом московське військо було розгромлене українськими козацькими військами на чолі з гетьманом Іваном ВИГОВСЬКИМ при підтримці польських і татарських загонів

16

Щорса

Пагорбний

(історична назва)

Пагорбний

(історична назва)

Разом з цим звертаємо увагу на те, що відповідно до порядку ведення словників Державного реєстру речових прав на нерухоме майно для внесення відомостей про вулицю, яка має складну назву та найменована на честь видатних сімей, полків тощо, спочатку зазначається назва - прізвище сім’ї/назва полку, а потім ознака сім’ї, родини, полку (наприклад: Чижевських родини).

Для внесення відомостей про вулицю, назва якої складається з власних імені та прізвища, спочатку зазначається прізвище, а потім - ім’я (наприклад: Виговського Івана).