Декілька слів про декомунізацію і демонтаж пам’ятників

З початком нападу агресора та повномасштабної війни з росією особливо гостро стало питання декомунізації та дерусифікації в громадах.

Пройшло 7 років з часу прийняття Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

Вже не перший місяць місцева влада працює над питанням завершення процесу декомунізації та дерусифікації в Гадяцькій громаді. На даний час завершується процес перейменувань вулиць міста, що підпадали під дію Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». В процесі роботи питання по демонтажу та перенесення пам’ятників і пам’ятних знаків, перейменування топонімів міста, що підлягають дерусифікації.

Україна – європейська держава. Повага до законів, норм та правил, можливості для проведення громадської, наукової дискусії та обговорення, а також повага та цивілізоване ставлення до будь-яких культурних надбань відрізняє нас від російських варварів.

МКІП та Український інститут національної пам’яті поважають волю місцевих громад, але водночас у питанні демонтажу наголошують на необхідності дотримання визначених законодавством процедур при ухваленні рішень щодо усунення з публічного простору тих чи інших об’єктів культурної спадщини.

Цей процес потребує дотримання певних вимог наданих в рекомендаціях МКІП та УІНП щодо декомунізації і демонтажу пам’ятних об’єктів, пов’язаних з історією та культурою росії й срср (виключення об’єкта з реєстру пам’яток, обов’язкове погодження з МКІП та інше).

Після консультацій, наданих нам Олегом Пустовгаром, регіональним представником УІНП, Борисом Кірбабою, заступником директора Путивльського державного історико-культурного заповідника в Сумській області, де є «Парк радянського періоду», та спеціалістами з охорони культурної спадщини, ми дійшли спільної думки по закінченню війни створити на базі Гадяцького історико – краєзнавчого музею експозицію під відкритим небом «Територія терору». Тут будуть зібрані зразки  монументальної пропаганди радянського тоталітарного режиму.

Працівники Гадяцького історико – краєзнавчого музею на чолі з директором Наталією Судаковою не стали чекати якихось карколомних бюджетів і суперконцепцій і вже не перший рік збирають у себе на подвір’ї демонтовані радянські пам’ятники. Роботу ускладнює те, що в Гадяцькій районній раді були відсутні облікові документи на пам’ятники та не дотримана процедура передачі пам’яток в громади.

Так, у 2010 р. було встановлено пам’ятний знак «Побег из ада» на честь воїнів, які 1945 року здійснили втечу з німецького табору смерті Заксенхаузен. Серед них був і уродженець м.Гадяч Ємець Михайло Олексійович (15.09.1910 м. Гадяч Полтавської обл. – 31.10.1984 с.Бірки Гадяцького району Полтавської обл.) У 1943 р. захоплений у полон і відправлений до Німеччини на острів Узедом до таємного концтабору, де вермахт випробовував ракетну зброю «Фау-1» і «Фау-2». На острові розташувався аеродром німецьких літаків. 8 лютого 1945 р. Михайло Ємець та 8 його товаришів під керівництвом Михайла Дев’ятаєва роззброїли конвоїра й захопили німецький літак «Хейнкель-111» та піднялися в небо, відірвавшись від вогню. Після війни Ємець М.О. працював на керівних посадах у колгоспі, останні п’ять років – головою Сватківської сільради. Ініціаторами встановлення пам’ятного знаку були Михайло та Сергій Сердюкови, племінники одного із учасників утечі – Трохима Сердюкова. Пам’ятні знаки учасникам утечі з острова Узедом встановлені на Батьківщині кожного з них (серед таких міст -  Полтава, Гадяч). Всього 11 знаків, оскільки діти М.Ємця попросили встановити пам’ятний знак не лише в обласному центрі, а й на малій батьківщині батька. У майбутньому планується відкоригувати текст українською мовою.

Болюча тема могил, розташованих в міському парку «Перемога». Те, що в центральному парку міста лежать останки людей - не  відповідає європейським практикам. Та для проведення змін потрібні серйозні кошти (проведення наукових досліджень, ексгумації, перезахоронення).

Щодо пам’ятника Корзуну П.П. та інших захоронених в парку - не потрібно негайно руйнувати надмогильні споруди. За наявності фінансування потрібно розв’язувати питання ексгумації і цивілізованого перенесення останків генерал-майора, разом з іншими загиблими, на міський цвинтар. Зазначимо, що в умовах воєнного стану передбачена конкретна черговість здійснення видатків органами Казначейства відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.2021 № 590 (зі змінами).

До списку перепоховань відноситься і скульптурна композиція над братською могилою борців за владу Рад, яка знаходиться в парку.

Саме це місце планується передати в користування музею для створення в перспективі цікавого туристичного об’єкту, експозиції під відкритим небом де і займуть свої місця монументальні свідки радянської історії.

Як сказав голова УІНП Антон Дробович: «Остаточна крапка у декомунізації буде поставлена з перемогою у цій війні» «…коли після перемоги ми побудуємо нову країну, – це буде мистецька екзотика, про яку треба буде розповідати. Всі такі об’єкти будуть живими свідками минулої епохи. Важливо їх мати, а не знищити і викинути на смітник».