У Гадяцькому історико-краєзнавчому музеї відкрилась "родинна" виставка "Як у батька в хаті"
Хтось творить красу звуком, хтось – словом, а хтось – олівцем чи фарбами.
Простір Гадяцького історико-краєзнавчого музею об’єднав творчість батька й сина. Сьогодні тут відбулася презентація родинної» виставки художніх робіт Дмитра та Василя Чижиків «Як у батька в хаті».
В одній площі розмістились 130 картин, виконаних у різних техніках. Це лише невелика частина їхнього доробку. На полотнах митців можна побачити як портрети, ілюстрації, ікони, так і пейзажі. Але на більшості робіт зображене українське село – саме ця тема була найбільш близькою для батька.
Народився Дмитро Іванович у 1923 році. Його пристрасть до малювання зародилася ще в дитинстві. Коли йому було 10 років, разом із сім'єю жив у хаті «діда Івана». У цей час через город від тої хати був берестняк (невеликий ліс із дерев бересту). Там проживав безхатько, який дуже гарно малював. Хлопчик часто спостерігав за його роботою, і саме це надихнуло його взятися за олівець, а в майбутньому – за пензель.
На місці хати «діда Івана» колись стояла велика гарна дерев’яна будівля. Там він, ще будучи малим хлопчиком, створив свої перші роботи. Проте під час війни в хату влучив снаряд, і вона повністю згоріла. Найбільше шкодував за малюнками, які залишилися там назавжди.
Перші картини олійними фарбами почав малювати в 36-37-му році. Його стиль можна описати як реалістичний – малював те, що бачив навколо себе: портрети, ілюстрації, репродукції з фотографій.
На той час матеріали для малювання діставати було непросто. Полотна часто використовували домоткані, а фарби купували у спеціалізованих художніх салонах, які обслуговували лише членів «Союзу художників». Тож доводилося просити художників із посвідченнями купувати фарби.
Остання завершена робота Дмитра Івановича датована 2005-м роком. Декілька розпочатих полотен так чоловік і не встиг завершити… Але за життя любов до творчості зумів прищепити сину.
Хист до малювання у Василя Дмитровича помітили ще в ранньому дитинстві. Хлопець постійно розвивав свій талант. Відвідував авіамодельний гурток, де створював моделі літаків, які потім розфарбовував і випробовував на змаганнях. Малював спочатку олівцями, згодом перейшов на акварельні фарби.
Навчався в Харківському інженерно-будівельному інституті (нині Харківський національний університет будівництва та архітектури) на архітектурному факультеті. Навчання в інституті закінчилося дипломним проєктом критого ринку, який отримав відзнаку на Всесоюзному конкурсі студентських дипломних проєктів.
Після закінчення вишу обіймав посаду головного художника, а згодом головного архітектора в Шостці. У 1992 році переїжджає з Сумщини до Гадяча, де працює на посаді головного архітектора міста. Пізніше починає працювати головним архітектором у Тростянці. У вільний час займається живописом.
У 2022 році під час російського вторгнення рашистів на Сумщину, чоловік так само, як і його батько свого часу, хвилювався за картини. Говорить, вони стали для нього справжнім символом стійкості мистецтва перед війною.
Нині Василь Дмитрович на заслуженому відпочинку, але продовжує займатися творчістю. Малювання стало для нього не просто хобі, а способом виразити свої почуття, думки та спогади. Його життєвий шлях — це історія людини, яка зберегла вірність мистецтву, поєднуючи професію архітектора з душею художника.
