Дві війни – одне життя

Немає нічого страшнішого, аніж вдруге пережити війну. 98-річна жителька Гадяча Уляна Василівна Васюхно – одна з тих, хто пам’ятає як у 43-му українські солдати визволяли Гадяччину від німців, а тепер молиться за Україну та її захисників.

Коли розпочалася Друга світова, їй було 17 років. Дівчина працювала в колгоспі. Мати ходила на ланку, батько був машиністом молотарки. Майже з перших днів війни Уляну з татом забрали до сусіднього Лохвицького району рити окопи.

– У наше село (родина на той час жила у Вельбівці) ворог зайшов восени. Людей не займали. Брали тільки худобу, нам лишали хіба що шматок хліба. Пам’ятаю, як нашу корівку забрали, а теля залишилось. Коли ми тікали до лісу, й воно бігло за нами, – розповідає Уляна Василівна.

І хоча з віком пам'ять старенької поступово погіршується, втім, епізоди з часів Другої світової бабця пам’ятає дуже добре. Особливо спогади з’являються, коли переглядає старі пошарпані фотокартки.

– Добре пам’ятаю момент, коли батькові принесли повістку. Ми лишились самі. Дуже було страшно було. Завішували вікна, ввечері ніхто на вулицю не виходив. Партизани ходили, у вікна стукали – їсти просили. Мати їм то картоплі, то хліба винесе, – згадує старенька.

… Ранок 24 лютого 2022-го знов нагадав їй про події, які вже довелося пережити вісімдесят років тому. От тільки зараз, зі слів Уляни Василівни, все набагато моторошніше.

Для неї, як і для багатьох літніх людей, вторгнення росії в Україну не лише «вирвало її життя з корінням», а й неабияк посіяло тривогу. Хіба могла 98-річна старенька уявити, що пережиті в далеких 40-х жахіття можуть повторитися і їй знову доведеться переживати жахливі сторінки історії? Та незважаючи на це, вона дивиться в майбутнє з вірою у перемогу, говорить про свою підопічну соціальна робітниця комунальної установи «Територіальний центр соціального обслуговування» Гадяцької міської ради Валентина Пилипенко.

Сподіваємося, що наші ветерани стануть свідками другої у їхньому житті нашої Перемоги!