Як вважають історики, перші поселення на території міста Гадяч з’явилися ще в скіфські часи. Виникнення Гадяча пов’язують з будівництвом у Х-ХІІІ ст. Посольської оборонної лінії. Спочатку поселення мало назву Гадяч. 1442 р. поблизу нього засновується Красногірський Миколаївський монастир. Розташований в фортифікаційно зручному місці на порубіжжі з татарською вольницею, Гадяч вже на початку 16 ст. перетворюється на одне з найзначніших міст України, жителі якого входять до однойменного полку з числа 20 заснованих гетьманом Ружицьким для боротьби з Ханством.
Тут будується “замок” . У 1610-1616 роках Гадяч отримав права слободи, тобто був звільнений від податків і повинностей. На 1630 р. Гадяч – велике торгове місто, невдовзі тут налагоджується поташне виробництво, продукція якого відправлялась до фабрик Гданська.
Населення міста Гадяча брало активну участь у Визвольній війні українського народу.
На початок Визвольної війни українського народу місто стає центром Гадяцького полку, командування яким прийняв сподвижник Богдана Хмельницького, герой Визвольної війни Кіндрат Бурляй.
1654 р. тут було підписано відомий, але майже не реалізований Гадяцький трактат, який стосувався подальшого політичного і економічного розвитку України і мав на меті запобігти подальшому засиллю московської влади в країні.
“Пожалуваний” за російсько-українським договором 1654 року російським царем Б.Хмельницькому, Гадяч перетворюється на так званий “ключ” до рангових маєтностей гетьманів України.
З 1663 року і 5 років поспіль місто перетворюється на адміністративну столицю Війська Запорізького. Гетьман І.Брюховецький, який переніс сюди свою резиденцію, розбудовує дерев’яний замок, адміністративні споруди, зводить нові укріплення та церкви.
З першої половини XVII ст. Гадяч має свій герб, затверджений 1782 року. 1726 року Катерина І віддала Гадяч із підпорядкованими йому містечками, селами і слобідками князю Меншикову, через 4 роки ця територія стала власністю українського гетьмана Данила Апостола.
Козаки Гадяцького полку, яким керували в різний час найвідоміший козацький літописець Г.Граб’янка, меценат М.Борохович брали участь і уславили себе хоробрістю і відвагою в походах на Азов та в Прибалтику, неодноразово піднімали народ на боротьбу з старшинською сваволею.
З 1764 року Гадяч із більшістю сусідніх сіл належить гетьману К.Г.Розумовському, котрий 1785 року продав місто і частину інших земель казні.
За ревізією 1782 року в місті Гадячі нараховувалось: чоловіків – 1827, жінок – 1907, а всього 3734 душі, за подвірним переписом 1891 року: чоловіків – 3228, жінок – 3313, всього 6541 душа, будинків кам’яних – 50, дерев’яних – 950, магазинів – 102, всього 1102 будинки, дрібних промислових і ремесляних закладів 16, млинів вітрових – 9, водяних – 3, православних церков – 4, міське училище, міський банк.
У 18-19 ст. Гадяч – повітове містечко Малоросійської, а згодом Полтавської губернії, (пожалуване гербом ...), де діяли повітове та парафіяльне училища, лікарня та шпиталь, 4 церкви та 2 єврейські молитовні будинки, поштова станція, де щорічно проводилося 5 великих ярмарків на які з’їжджалося купецтво з Слобожанщини, Полтавщини, Чернігівщини, російських губерній. Враховуючи рівновіддаленість від Полтави, Харкова, Сум, Києва було розпочато будівництво залізниці, що повинно було суттєво прискорити розвиток міста.
Гадяч – батьківщина одного з найвидатніших діячів 19 ст. М.Драгоманова, чиї філософські, історичні, соціологічні праці формували політичну еліту країни на початку 20 ст. Тут у родинному маєтку, що розташувався на мальовничих пагорбах Псла, жила сестра М.Драгоманова відома поетеса, письменниця, громадська діячка Олена Пчілка, яка започаткувала випуск у місті газети “Рідний край” та журналу “Україна молода”.
В Зеленому гаю, в будинку матері жила і писала свої безсмертні твори Леся Українка. З містом пов’язані імена письменників Панаса Мирного та М.Макаревського, інженера-будівельника, автора пам’ятника на козацьких могилах під Берестечком В.Леонтовича і художника-ілюстратора М.Білика, істориків Д.Пащенка та М.Бакая, інших діячів вітчизняної культури. Побували в Гадячі та лишили про нього спогади в своїх творах О.Кобилянська, Ф.Красецький.
На території Гадяча є ряд місць пов’язаних з родиною Драгоманових. По провулку Л.Українки знаходиться пам’ятний знак на тому місці, де раніше була садиба Драгоманових. Нині це місце зветься Драгоманова гора. Тут народився М.Драгоманов і О.Пчілка.
По вулиці М.Драгоманова у невеличкому одноповерховому будиночку знаходиться редакція газети “Гадяцький вісник”, а на ньому меморіальна дошка, на якій вказано, що тут з 1917 по 1919 рік працювала редактором О.Пчілка.
Чимало пам’ятних місць Гадяча пов’язано з ім’ям Лесі Українки. Народилася вона у м. Новгород-Волинську, але багато своїх творів написала в Гадячі, в “Зеленому гаю” в будинку своєї матері. Чудові люди збиралися в тому будиночку. У 1899 р. на гостину до Л.Українки приїздить буковинська письменниця О.Кобилянська, влітку того ж року М.В.Лисенко із своїм мандрівним хором завітав до нашого міста. Хутір Зелений Гай став улюбленим місцем відпочинку молоді, нині він носить назву Лесин Гай. На тому місці, де стояв будиночок О.Пчілки , на честь 100-річчя з дня народження славетної поетеси, встановлено обеліск з портретом Л.Українки.
У центрі нашого міста є будинок на меморіальній дошці якого написано “В цьому будинку з 1858 по 1865 р. жив і працював видатний український письменник П.Мирний”. 14 річним юнаком він влаштувався писарем у Гадяцький суд. У повісті “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” було описано життя Гадяцького повіту кінця 14 ст.
На території району і в самому Гадячі в різні періоди побували Т.Г.Шевченко, М.В.Гоголь, А.П.Чехов.
В довоєнний період Гадяч перетворився на культурний центр району. В педагогічному технікумі готувалися кадри вчителів молодших класів, з однорічної сільськогосподарської школи виходили спеціалісти для городніх бригад колгоспів, медичних сестер готувала медична школа. Школярі навчалися в двох середніх та семирічній школах. Працювали районний Будинок культури, кінотеатр, будинок піонерів.
Фашистські війська вдерлися в Гадяч 27 вересня 1941 року. Мужньо боролися проти ворога підпільники і партизани.
Майже два роки руйнували, грабували Гадяч, його населення фашисти. Вони знищили виробничі і житлові приміщення у місті і районі. Педагогічний технікум і медичну школу фашисти зайняли під казарми, середню школу № 2 перетворили в поліцейський застінок, в поліклініці влаштували комендатуру, в дитячих яслах – жандармерію. П’ять тисяч жителів району було примусово відправлено на роботу у фашистську Німеччину.
Гадяч було звільнено від фашистів 11 версня 1943 року. В боях за місто полягли смертю хоробрих багато воїнів, у тому числі командарм 47-ої армії генерал-лейтенант П.П.Корзун, Герой Радянського Союзу гвардії капітан Є.П.Кочергін, офіцери І.І.Шаріпов, М.О.Карнаухов та інші.
На різних фронтах Великої Вітчизняної війни мужньо боролися тисячі жителів міста. Понад 5 тисяч чоловік відзначені бойовими орденами і медалями СРСР. Високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні М.С.Чирка, М.Ф.Лимонь, М.Л.Велічай. Кавалером трьох орденів Слави став В.С.Боряк, 13 чоловік удостоєні його двічі.
Місто Гадяч – центр паломництва туристів єврейського походження з різних країн світу (Ізраїлю, США, Канади, Росії, Польщі, Прибалтики), оскільки тут у 1813 році було поховано засновника хасидизму Хабад Шнеур-Залмана (Алтер Ребе) (1745-1813 рр.).
Місто Гадяч розташоване на березі лівої притоки Дніпра – річки Псьол, біля впадіння в неї річки Грунь.
Територія міста 1778 га. Населення за переписом 2001 року – 22,7 тис.чоловік. В місті активно працюють 8 заводів і комбінатів. Продукцію вентиляторного заводу “Горизонт”, ДП “Гадячсир”, м’ясокомбінату добре знають за межами району, області і навіть України. Користується популярністю продукція цегельного заводу, заводу домобудування.
Соціально-економічний розвиток міста, його благоустрій в більшості пов’язаний з нафтогазовидобувною промисловістю.
По праву Гадяч вважається містом працівників нафтової та газової промисловості. Розвідники надр, буровики, оператори, транспортники і будівельники – такі провідні професії поширені в місті.
Полтавський філіал інституту бджільництва ім.. П.І.Прокоповича створився на базі Української дослідної станції бджільництва, яка з 1963 року знаходиться в місті Гадячі. З 1990 року філіал підпорядковується інституту бджільництва м.Києва. Науковий колектив філіалу налічує всього 33 чол. Вчені філіалу беруть активну участь у проведенні міжнародних, державних та обласних наукових форумів.
Гадяцька однорічна сільськогосподарська школа – один з провідних учбових закладів України в якому готують спеціалістів з бджільництва.
Державне училище культури імені І.П.Котляревського в м.Гадячі за майже півстоліття підготувало для культосвітніх закладів тисячі спеціалістів. Серед них заслужений діяч мистецтв України О.М. Юзефович, заслужений артист України Віталій Скакун, чимало заслужених працівників культури України та інших відомих людей.
Професійно-технічну освіту надає всім бажаючим Гадяцький професійний аграрний ліцей де для підготовки з кожної професії є необхідні кабінети, лабораторії, майстерні, приміщення для технічного обслуговування, обладнані навчальні майданчики.
Місто має навчально-виховний комплекс, чотири школи (в тому числі школу-інтернат), гімназію, сім дитячих садків.
В Гадячі працюють – Будинок дитячої та юнацької творчості, є дитяча спортивна школа та музична школа.
Стало доброю традицією проводити щорічно 12 вересня День міста. З кожним роком все цікавіші заходи проводяться в цей день.
Міський голова Володимир Нестеренко
