Цивільний захист

Останнім часом в засобах масової інформації (телебачення, радіо, преса) часто з’являються повідомлення (репортажі) щодо виникнення африканської чуми свиней в окремих населених пунктах або сільськогосподарських підприємствах, що утримують свиней.

Африканська чума свиней (скорочена назва-АЧС, латинська назва Pestis Africana suumце) – інфекційне захворювання свійських та різних видів диких свиней збудником якого є вірус. За своєю будовою вірус АЧС – це ДНК-вмісний вірус сферичної форми, належить до родини Asfaviridae. Дуже складний і проявляє значну генетичну мінливість. Заражає клітини імунної системи та ініціює вироблення величезної кількості специфічних антитіл, які, на жаль, не здатні до повної нейтралізації збудника. Це є однією з основних причин чому виготовлення ефективної вакцини проти нього наразі неможливе.

Вірус АЧС, внаслідок особливостей своєї складної структури, дуже стійкий до факторів різної природи, в зв’язку з чим його виживання в об’єктах середовища і продуктах свинячого походження незвичайно високе. Зокрема, вірус стійкий як у кислому так і в лужному середовищі, а в умовах довкілля може зберігатися при температурах: 50 С - до 7 років, 18-20 °С -18 місяців, 37 °С –до 30 днів, 50 °С – до одної години. У трупах свиней вірус зберігається до десяти тижнів, у м'ясі від хворих тварин - до 155 днів, в копченій ковбасі та шинці - до 5 місяців, у гною - більше 3 місяців, в ґрунті - (112 діб літо-осінь, 200 діб осінь-зима). Охолодження (особливо заморожування)  консервує вірус, у морозильнику при мінус 30-60 °С лишається активним до 10 років, в охолодженому м’ясі до 15 тижнів. Така висока стійкість вірусу і сприяє його швидкому розповсюдженню на значні території.

Факторами передавання збудника можуть стати різні об’єкти зовнішнього середовища - корми, вода, гній, підстилка, предмети догляду за тваринами, одяг обслуговуючого персоналу, транспорт, що були контаміновані вірусом, а також трупи загиблих від чуми свиней. Особливо небезпечними є інфіковані продукти забою, боєнські та кухонні відходи. Механічними переносниками вірусу можуть бути птахи, гризуни, комахи, не чутливі до нього дикі та свійські тварини, а також люди, що знаходяться в епізоотичному осередку.

Вірус АЧС не передається людині і є безпечним для її здоров’я.

 Клінічні ознаки АЧС і що необхідно робити при підозрі?

Інкубаційний період захворювання (час з моменту проникнення збудника в організм до клінічного прояву симптомів захворювання) короткий (2–12 днів) і супроводжується лихоманкою (40–42 °С) впродовж 48-ми годин перед проявом клінічних ознак (на відміну від класичної чуми свиней) та відсутністю інших симптомів в цей період. Більшість хворих тварин, у цей час, виглядають абсолютно здоровими й не відмовляються від корму (і лише незначний відсоток - проявляє неспокій або ж, навпаки, постійно лежить). Клінічні ознаки проявляються, коли спадає температура: тварини проявляють ознаки слабкості (хитка хода, відмова від корму, ознаки спраги), збиваються в гурти, з’являються ознаки серцевої недостатності: синюшність (ціаноз) шкіри та значні крововиливи (геморагії на шкірі та у внутрішніх органах). Поросні свиноматки, як правило абортують, незалежно від терміну вагітності на 5–8 добу після зараження чи на 1-3 – лихоманки. На плодових оболонках і шкірі плодів, часто реєструють крововиливи. Загибель хворих тварин настає внаслідок серцевої недостатності (набряк легенів - внаслідок геморагічного діатезу) переважно на 7–10 добу з моменту прояву перших клінічних ознак хвороби. Смертність при АЧС складає – майже 100 %.

В умовах прогресуючого погіршення ситуації з АЧС в Україні будь які аномалії в поведінці свиней чи ознаки захворювання (не кажучи про випадки загибелі), слід розглядати як ймовірний спалах АЧС і терміново повідомити про це спеціаліста державної служби ветеринарної медицини. Ознаки хвороби, число вражених або загиблих тварин можуть бути надзвичайно розмаїтими в залежності від шляхів, дози зараження та інших обставин і не завжди відповідають типовому опису перебігу цього захворювання. Послідовність дій власників та подальших дій та заходів з боку держави регламентується відповідною інструкцією і розробленими для таких випадків планами дій. Про необхідні заходи, у разі обґрунтованості підозри, власника обов’язково повідомлять викликані спеціалісти. Підтвердження, або виключення діагнозу на АЧС завжди потребує проведення лабораторних досліджень. Проби на АЧС має відібрати лише кваліфікований фахівець, з урахуванням усіх обставин інциденту. Лікування тварин або будь-які намагання самотужки вийти з цієї ситуації лише додатково її ускладнять та сприятимуть подальшому поширенню інфекції і можуть бути кваліфіковані як злочин з відповідними до його тяжкості процесуальними наслідками.

Слід зазначити, що АЧС входить до переліку особливо небезпечних (карантинних) хвороб тварин та списку інфекційних та інвазійних хвороб тварин затвердженого МЕБ (Міжнародне епізоотичне бюро). Наразі, АЧС – чи не найнебезпечніша з усіх хвороб свиней, оскільки її занесення супроводжується:

високою смертністю серед ураженого поголів’я і значними економічними збитками, зумовленими відсутністю вакцини й необхідністю знищувати усе, навіть потенційно, інфіковане стадо, а в населеному пункті, де встановлено карантин щодо АЧС, усіх наявних в господарствах громадян свиней;

запровадженням спеціального режиму для свиногосподарств та обмежень у сфері торгівлі свинарською продукцією, що впливає на ціни та доступність свинини для споживачів;

комплексом витрат на проведення моніторингових та діагностичних досліджень, організацію профілактичних та ліквідаційних заходів, втратами внаслідок міжнародних торговельних обмежень, що запроваджуються для недопущення її розповсюдження.

Спалах АЧС у 2015 році в агрокомбінаті «Калита» Київської області є яскравою ілюстрацією масштабів збитків від поширення АЧС. Лише прямі втрати від цього спалаху оцінюються у мільйони гривень, а господарство і до сьогодні не відновило діяльність з розведення та вирощування свиней.

 Звідки ж появилася ця хвороба на теренах України? Ситуація з АЧС в Україні та області.

За своїм географічним походженням АЧС – це екзотичне (африканське) захворювання, яке неодноразово заносилося в країни Старого та Нового Світу в минулому столітті. Викорінення АЧС у деяких країнах було дуже тривалим і надто дорогим. Варто зазначити, що усі попередні епізоотії АЧС (в тому числі і в СРСР) були пов’язані з поширенням вірусу АЧС генотипу І, з меншою летальністю. Тому поточна ситуація з АЧС у Східній Європі є, до певної міри, безпрецедентною з епізоотологічної точки зору.

У 2007-2015 рр. АЧС генотипу ІІ стрімко поширилася країнами Східної Європи, починаючи з Грузії та Вірменії на Кавказі (2007-2008 рр.), потім через південну та центральну частини Російської Федерації (2008-2011) в Україну та Білорусь (2012-2013), і далі у Польщу та країни Балтії (2014-2015). Масштаби і темпи географічного поширення та залучення до епізоотичного процесу поголів’я свиней різних порід, категорій та господарств різних форм власності (господарства населення, свиноферми різного типу, розміру та рівня біобезпеки), а також і популяцій європейського дикого кабана, зробили АЧС однією з найбільших ветеринарних проблем для свинарства регіону, в т. ч. і України.

 Які заходи потрібно вживати з метою запобігання занесенню вірусу АЧС на територію свинарських господарств?

Заходи, що сприятимуть підвищенню рівня біобезпеки господарства:

Згодовувати свиням лише термічно оброблений корм. Але навіть за умов термічної обробки виключити потрапляння на ферму і згодовування помиїв, харчових відходів і інших потенційно небезпечних джерел вірусу.

Не купувати живих свиней, корми та сировину на АЧС-позитивних територоіях, утримуватись від закупівель свиней і корму сумнівного походження без відповідних документів та сертифікатів.

Відмовитися від поїздок в регіони та країни, де підтверджено наявність збудника АЧС (перш за все виключити офіційно оголошені пункти де встановлено карантин), або існує високий ризик його поширення і слідкувати за дотриманням цього правила персоналом ферми.

Обмежити (до повної заборони) відвідування території особами, що не працюють на підприємстві та не мають на те крайньої необхідності чи відповідних повноважень. У будь-якому випадку вимагайте суворого виконання встановлених на фермі правил та обмежень.

Для зменшення ризику, якщо є така можливість та згода власників, забезпечити, щоб у радіусі 3-5 км довкола ферми не утримувалися свині у приватному секторі, або у підсобних господарствах персоналу. Раціональним, для власників середніх та великих свиногосподарств є формування, по можливості, буферної зони (викупивши свиней в приватному секторі в радіусі 3-30 км довкола ферми чи комплексу) з подальшим забоєм для продажу або переробки цього поголів’я.

Забезпечити повну двоконтурну огорожу господарства, посилити заходи з дератизації і унеможливити доступ на територію ферми (особливо до приміщень де зберігається або готується корм) будь-яких свійських чи диких тварин, включаючи птахів.

Заборонити утримання диких або свійських тварин, включаючи птицю, на території свиногосподарства. Єдиним виключенням є сторожові собаки, які повинні бути зареєстровані і мати відповідні відмітки в паспорті про щеплення проти сказу та інших хвороб і постійно перебувати виключно на території господарства.

В’їзд транспорту на територію не можливий без проходження дезобробки на дезбар’єрі. Перед проїздом ванною, машину необхідно вимити водою під тиском від налипаючого бруду, бо саме він перешкоджає дезрозчину контактувати зі збудником та знищити вірус. Зібрана після миття транспорту брудна вода також повинна бути знезаражена доступним в господарстві методом (хлорне вапно, каустична сода тощо). Очищення транспорту має проводитись перед в’їздом на дезбар’єр. Після очищення, під натиском води, транспортний засіб повинен простояти впродовж 2–3 хвилин, для скапування води, інакше вона стікатиме в дезбар’єр зменшуючи концентрацію дезрозчину та знижуючи його активність.

Вхід персоналу у виробничу зону свиногосподарств дозволяється тільки через ветсанпропускник, а в’їзд транспорту – через постійно діючий дезінфекційний бар’єр (дезінфекційний блок). На ветсанпропускнику ведуться журнали: виходу на роботу спеціалістів, відвідування особами, яким це було дозволено (ветеринарам, інспекторам, консультантам), руху та проведення дезінфекції транспорту, приготування дезрозчинів та заправки дезбар’єрів, прання та дезінфекції спецодягу.

При вході в ізольоване приміщення (секцію) встановлюють дезванночки або дезкилимки. З внутрішнього боку дверей при вході в склади комбікормів, кормокухню, ветеринарні об’єкти облаштовують дезкилимки, заповнені тирсою або іншим пористим матеріалом, зволоженим дезрозчином.

Для обслуговування тварин потрібно закріпити за кожною технологічною (виробничою) групою відповідальних людей, які пройшли медичне обстеження відповідно до чинних нормативних документів і ознайомлені з правилами та обмеженнями біологічної безпеки.

Увесь обслуговуючий персонал має бути забезпеченим спецодягом та спецвзуттям із розрахунку не менше двох комплектів на працівника. Обладнання, інвентар, спецодяг, спецвзуття та інші предмети потрібно промаркувати і закріпити за дільницею (цехом). Передавати зазначені предмети із одної дільниці на інші без попереднього знезараження забороняється.

Потрібно заборонити робітникам ферми утримувати свиней в особистих домогосподарствах і забезпечити мотивацію та механізм реального виконання цього правила (через контракти, підписки, перевірки, забезпечення свинарською продукцією тощо).

Найкраще організувати централізоване харчування персоналу безпосередньо на території ферми щоб повністю виключити вживання будь-яких інших харчових продуктів принесених із собою на робоче місце.

Прання та дезінфекція спецодягу мають бути також організованими централізовано і повністю виключати можливість того, щоб робітники робили це самостійно в домашніх умовах.

Чітко окреслити і промаркувати відповідними оголошеннями «брудні» (вивезення гною, загиблих тварин, відходів забою) та «чисті» (підвезення кормів, тварин) зони на підприємстві. Не допускати перетину автотранспортних шляхів та  щоб працівники в одному й тому самому одязі та взутті перетинали кордони цих зон.

Для забезпечення технологічного процесу у виробничій зоні виділяють спеціальний внутрішньогосподарський транспорт. Виїзд такого транспорту за межі господарства здійснюється лише за надзвичайних обставин (наприклад, ремонт), і в такому разі потребуватиме ретельної мийки та дезінфекції.

Завантаження тварин проводити з рамп, розміщених на лінії демаркації господарства, без в’їзду транспорту на територію. Перевіряти ступінь очищення та відмітки про дезінфекцію транспорту, який приходить на підприємство, ферму.

Тварини, що підлягають вимушеному та внутрішньогосподарському забою, перевозять на забійно-санітарний пункт (забійний майданчик) спеціальним транспортом, що виключає витоки біоматеріалу.

При завезенні/вивезенні кормів, відходів, додаткових матеріалів на ферми можна пломбувати кабіну водія, не дозволяючи йому таким чином вихід з транспортного засобу на територію ферми.

Територію ферми та приміщення де утримуються тварини тримати в чистоті і за можливості проводити регулярну дезінфекцію. Вживати заходів щодо знезараження гною, гноївки тощо. Мати постійний запас дезінфікуючих речовин противірусної дії, а саме:

розчин формаліну з умістом 1,5% формальдегіду;

1,5% розчин параформу, приготовлений на 0,5% розчині їдкого натру;

3% розчин парасоди або фоспару;

5% розчин хлораміну;

сухе хлорне вапно з вмістом не менше як 25% активного хлору;

розчини хлорного вапна з умістом 4% активного хлору;

3% (гарячий) розчин їдкого натру;

хлорантоїн у вигляді 2% водного розчину, експозиція 3 години;

біоклін 1,5% розчин, експозиція 1 година;

зоостерил з умістом 0,5% надоцтової кислоти;

кристал 900, кристал 1000;

інші засоби, які ефективно знезаражують збудник АЧС.

При можливості встановити параформалінову камеру для дезінфекції одягу та супутнього інвентарю. Також стане в пригоді утилізатор для знешкодження побічних продуктів тваринного походження.

 Як вберегти свиней від АЧС в індивідуальних господарствах населення?

З цією метою власникам тварин необхідно:

- утримувати свиней в закритих, надійно ізольованих приміщеннях;

- не використовувати для напування тварин воду з річок, інших водойм з повільною течією, що протікають через лісові масиви, в яких є дикі кабани;

- не використовувати харчові відходи для годівлі тварин;

- не допускати вигулу свиней та їх контакт з іншими тваринами, чи сторонніми людьми;

- проводити щоденний клінічний огляд тварин з метою виявлення можливого захворювання;

- регулярно здійснювати очистку приміщень у яких утримуються свині;

- обслуговування тварин проводити лише у окремому змінному одязі, при цьому використовувати засоби догляду, інвентар закріплений за кожним приміщенням;

- постійно вести боротьбу з гризунами;

- забій тварин проводити лише після передзабійного клінічного огляду спеціалістом державної служби ветеринарної медицин.

- не допускати відвідування господарств, тваринницьких приміщень сторонніми особами;

- не купувати тварин у невстановлених для цього місцях, без супровідних ветеринарних документів, що підтверджують їх здоров’я та епізоотичне благополуччя територій їх походження;

- не купувати м’ясні продукти в невстановлених для цього місцях, та на стихійних ринках;

- періодично проводити дезінфекцію приміщень, в яких утримуються свині;

- трупи тварин, побічні продукти їх життєдіяльності, продукти забою та переробки непридатні для споживання людиною утилізувати згідно чинного законодаства;

- не переробляти трупи свиней, та/або туші вимушено забитих свиней;

- реалізовувати продукти забою лише після проведення ветеринарно-санітарної експертизи.

- при виявленні клінічних ознак захворювання або при виникненні підозри на захворювання, та/або при загибелі свиней негайно повідомити спеціаліста найближчої  державної установи ветеринарної медицини.

- обов’язково забезпечувати доступ представників державної служби ветеринарної медицини до тварин для проведення клінічного огляду та проведення обов’язкових або необхідних ветеринарно-санітарних заходів.

 Лише суворе дотримання зазначених вище вимог забезпечить можливість уникнути виникнення захворювання та значних економічних збитків!!!

В Україні заходи з профілактики та боротьби з АЧС регламентуються спеціальною інструкцією та відповідними планами дій на районному та обласному рівнях. Згідно чинного законодавства України власники свиней та ветеринарні спеціалісти, що укривають відомості про випадки захворювання на АЧС можуть бути притягнуті до адміністративної і навіть кримінальної відповідальності в залежності від тяжкості злочину та його наслідків.

Чим небезпечний трихінельоз, що треба знати

Трихінельоз  – досить поширене паразитарне захворювання. Особливе значення це захворювання має в зв`язку з тим, що може передаватися людині, викликаючи у людей важкі наслідки, аж до летальних випадків. Саме трихінельоз свиней послужив причиною заборони на вживання в їжу свинини у мусульман і в країнах Близького Сходу. Трихінельоз відноситься до розряду природно вогнищевих інфекцій, захворювання поширене по всіх широтах.

В основному, трихінельоз вражає м`ясоїдних тварин – кабанів, ведмедів, лисиць, шакалів, хутрових звірів. Але трапляються випадки, коли паразити виявляються і в м`ясі лосів, бобрів, коней, які є травоїдними. Трихінельоз так само може вражати і птахів, що харчуються падаллю,  морських тварин (тюленів, морських котиків) і ракоподібних, які поїдають  інфікованих тварин, що потонули.

Збудник Trichinella spiralis

Як поширюється захворювання? Збудником захворювання є трихінели (Trichinella spiralis). Трихінела вважається одним з найменших живонароджених паразитів (статевозрілі самки мають довжину 3-4 мм, самці 1,2-1,6 мм), що вражають звірів. Дорослі особини паразитів живуть в кишківнику, а їх личинки – в м`язах звірів. За характером локалізації трихінели класифікується як: кишкова, м`язова.

Як розвиваються трихінели?  Якщо раніше вважалося, що в кишківник звірів трихінели потрапляють в двох видах: у вигляді живих личинок або у вигляді вапняних капсул, з “начинкою” у вигляді інвазійних личинок трихінел, то тепер вчені виявили і зареєстрували новий вид трихінел – безкапсульних, носієм якого може бути навіть такий відомий вегетаріанець, як бобер.

Живі личинки в організм нового господаря проникають, коли той поїдає кишечник убитої інфікованої тварини, де ці личинки знаходяться, або ж з фекаліями інфікованих тварин, що буває нечасто. Інвазійні личинки трихінел, укладені в вапняні капсули, знаходяться в м`язових тканинах тварин.

Личинка трихінели інкапсульована в м’язовому волокні

При попаданні такого м`яса в організм, вапняні капсули розчиняються під дією кишкових ферментів, і личинки трихінел через 2-7 днів після потрапляння в кишківник м’ясоїдних  здатні давати потомство. Чоловічі особини – трихінели запліднюють самок, які через 6-7 діб народжують від 1000 до 1200-20000 тисяч живих личинок. Виконавши свою біологічну роль, дорослі особини гинуть і через деякий час виводяться з фекаліями. Живі личинки трихінел, підхоплені потоком лімфи, проникають в м`язи. Їх “улюблені” місця локалізації: м`язи язика, стравоходу, черевні, шийні, міжреберні. Через 15-20 днів личинки скручуються у форму спіральок і досягають інвазійних стадії. Через 1 – 1,5 місяця спіралька личинки починає капсульоватись, а надалі утворюється вапняний панцир. У такому стані в м`язах тварин личинки трихінел зберігають свою здатність роками, аж до смерті тварини.

Трихінельоз у травоїдних. Горегляд Х.С. писав: “Хоча річковий бобер харчується в основному деревиною, корою і рослинною їжею і не є м`ясоїдною твариною, бобер досить чутливий до трихінельозу. Але він (бобер) може бути інфікований трихінельозом при поїданні коріння рослин разом з ґрунтом, що містять капсульованих личинок трихінел. Або ж бобер може бути підданий інвазії через воду, в якій м`ясо, містять личинки трихінел. Однак у великої рогатої худоби, у овець, коней, оленів, лосів, зубрів є природний імунітет до трихінельозу “. Але в кінці 1975 – початку 1976 років в Італії і Франції спалахнула епідемія трихінельозу через вживання в їжу інфікованого м`яса коней. Епідеміологічні дослідження не тільки переконливо довели, що м`ясо коней містять личинки трихінел, а й виявили новий вид паразита – бескапсульну личинку трихінели.

Останнім часом стало дуже популярним м`ясо бобрів, можна навіть сказати “модним”. В першу чергу це пов`язано з тим, бобер вважається екологічно чистою твариною, не схильним до трихінельозу. Однак, в ході останніх досліджень вже доведено, що бобер може і хворіти і бути носієм личинок цього грізного захворювання.

Трихінельоз в домашньому господарстві. Хворіють на трихінельоз практично всі ссавці, включаючи кішок, собак, домашніх свиней. Механізм передачі захворювання у домашніх тварин такий же, як і в дикій природі. У домашніх свиней, як і у диких кабанів, ця хвороба діагностується найчастіше.

Але в першу чергу це пов`язано з тим, що їх м`ясо найчастіше вживається в їжу, отже, і найчастіше проходить ветеринарний контроль, що дозволяє виявити паразитів. Кішки і собаки теж можуть хворіти трихінельозом. Однак треба пам`ятати, що людина не може заразитися від них, оскільки хвороба передається тільки поїданням інфікованого м`яса. Кішки можуть заразитися при полюванні на дрібних гризунів, птахів, якщо ті були носіями трихінел. Домашніх улюбленців ми можемо заразити самі, пригостивши їх сирим м`ясом або рибою. Собаки найчастіше заражаються на полюванні, особливо якщо після вдалого полювання “на кабана”, господар гостинно пригощає свого улюбленця мисливськими трофеями.

Особливу увагу слід приділяти тваринам при розведенні хутрових звірів. Неприпустимо годувати їх сирим м`ясом, що не пройшли спеціальної обробки. Винятком може бути свиняча обріз з м`ясокомбінатів, оскільки вся сировина в обов`язковому порядку проходить перевірку на трихінельоз.

Симптоми трихінельозу у чотириногих вихованців. Трихінельоз у звірів протікає в 2 формах:

Гостра. Ця форма у тварин зустрічається дуже рідко і можлива тільки в разі масивної інвазії. Для неї характерні різке підвищення температури тіла, блювота, пронос, відмова від їжі, порушення координації руху. Надалі розвивається набряк. Від важкої інтоксикації організму продуктами життєдіяльності трихінел тварина, як правило, гине;

Хронічна. Ця форма зустрічається найчастіше. Тварина в інкубаційний період розвитку захворювання стає пасивним, пропадає апетит, іноді може бути пронос. Спостерігається різка втрата ваги, тварина погойдується при ходьбі. Тривалість захворювання залежить від того, наскільки інтенсивно йде капсулирование личинок в м`язових тканинах. Після цього клінічні симптоми захворювання зникають, але тварина залишається носієм трихінел.

Свині, що перехворіли на трихінельоз, значно відстають у наборі ваги, мають нетоварний вигляд.

Визначити трихінельоз у диких звірів за зовнішнім виглядом неможливо.

Чим небезпечний трихінельоз для людей. Люди найчастіше хворіють на трихінельоз через свою безпечність. Зараження людини трихінельозом можливо тільки при вживанні в їжу свинини, м`яса дикого кабана, м`яса коней, зараженого личинками трихінел і не яке пройшло термічну обробку. “Слід пам`ятати, що соління, копчення, в`ялення, маринування м`яса не знищують личинки гельмінтів, а при виморожування вони гинуть тільки через 29-35 годин при мінус 50-70 ° С”. Перші ознаки зараження людини на трихінельоз проявляються, як правило, на 4-6 день від зараження. Хвороба може розвиватися в стертій (легкої) формі і у важкій формі. Форма перебігу трихінельозу у людей залежить від кількості проковтнули личинок і від стану його імунної системи.

Для стертої форми захворювання характерні: невисокий підйом температури до 37,2-38 ° С, слабко виражені м`язові болі. Можлива невелика набряклість, частіше набряклість вік. Через 2-3 тижні температура раптово піднімається до 40 ° С, виникають сильні м`язові болі, сильний набряк обличчя, біль голови, висип.

Періорбітальний набряк вважається класичною ознакою парентерального (коли личинки розносяться по організму) трихінельозу. Але може і не спостерігатися.

Важка форма захворювання починається з болю в животі, блювота, пронос. Потім виникає сильний біль в потилиці, наростають м`язові болі, температура піднімається до 41 ° С .По тілу розходиться  висип, яка запалюється і починає нагноюватися. При трихінельозі страждають всі органи і системи людини: серце, легені, печінка, головний мозок. При несвоєчасно розпочатому лікуванні можливий летальний результат.

Діагностується трихінельоз по характерному перебігу захворювання, епідеміологічному анамнезу та імуноферментного аналізу сироватки крові на виявлення антитіл до трихінел. Любителям шашликів, баликів, корейки, солонини і строганини, сирокопчених ковбас і сосисок слід пам`ятати, що “не все на пожиток, що в рот полізло”. “На око” не можна визначити, чи містить м`ясо личинки трихінел.

Мисливські байки, що все м`ясо можна знезаразити вживанням всередину сорокоградусной, не повинні сприйматися як керівництво до дії. Тільки чіткий контроль при виборі  м`яса, дотримання правил обробки м`яса і приготування зроблять м`ясні делікатеси не тільки смачними, а й безпечними.

Особиста профілактика трихінельозу полягає в тому, щоб вживати в їжу тільки обстежене на трихінельоз м’ясо свиней і диких тварин. Не можна купувати м’ясо цих тварин або м’ясопродукти на стихійних ринках при відсутності довідки ветсанекспертизи. При підозрі для повної гарантії м’ясо повинно піддаватися тривалій термічній обробці (не менше 2,5 години) при товщині шматка м’яса не більше 8 см.

Інтерактивна карта м. Гадяч із зазначенням на ній захисних споруд із зазначенням на них місць розташування захисних споруд, споруд подвійного призначення, найпростіших укриттів та інших споруд, які можуть бути використані для укриття населення

Протирадіаційні укриття міста Гадяч

Протирадіаційні укриття (ПРУ) - це споруди які забезпечують захист людей від дій іонізуючих випромінювань при радіоактивному зараженні місцевості за неперервного прибування в них протягом 1-2 діб
Споруди подвійного призначення - це наземні або підземні споруд, що можуть бути використані за основним функціональним призначенням і для захисту населення.