Місто Гадяч – колишня Гетьманська столиця, розташована на високому березі річки Псьол. Свою назву місто отримало від старослов’янського «годяче», що означає зручне для життя та оборони місце.
Поява людини на території Гадяччини сягає найдавнішого етапу первісної доби – палеоліту. Наявність Сергіївської стоянки свідчить про залюднення краю ще у 15-13 ст. до н. е.
Літопис міста починається ще у Х-ХIII ст. з будівництва Посульської оборонної лінії. Першим картографом, який позначив місто Гадяч на карті 1650 року, був французький військовий інженер Гійом Левассер де Боплан.
У 1442 році неподалік від нього на Красній гірці було засновано Гадяцький Красногірський Миколаївський монастир (чоловічий).
Указ Івана Мазепи від 10 листопада 1687 року передає у монастирське володіння село Будища разом з млином (відтоді воно зветься Монастирські Будища).
За правління Катерини ІІ Гадяцьку Красногірську Миколаївську обитель оголосили позаштатною, хоч і не закрили повністю. Обернений на парафію монастир, що був оплотом духовності краю, фактично припинив своє існування.
Офіційно роком заснування Гадяча прийнято вважати 1634 рік. З початком визвольної війни у 1648 році місто стає центром одного із семи полків Полтавщини – Гадяцького. Сформований у 1648 році на початку повстання Богдана Хмельницького, але у 1649 році приєднаний до Полтавського полку. Відновлений у 1658 році і проіснував до 1660 року, коли був приєднаний до Миргородського полку. Знову був відновлений у 1672 році. У середині 18 століття полк налічував 18 компаній, а його територія включала 11 міст і 971 село. У 1782 році Гадяцький полк було ліквідовано, а його територію включено до складу Чернігівського намісництва.
Одним із перших його полковників став сподвижник Богдана Хмельницького Кіндрат Бурляй, відомий флотоводець і дипломат. За свою історію місто змінило декілька полковників, але найвідомішим з них був Григорій Іванович Граб’янка – автор відомого козацького літопису.
У 1654 році гадяцький округ був «пожалуваний» царем Олексієм на вічне користування Богдану Хмельницькому. Після його смерті місто перейшло до Івана Виговського.
1658 року під Гадячем було підписано знамениту угоду між гетьманом України Іваном Виговським і тогочасним польським урядом, що мала назву «Гадяцький договір». Згідно з ним Україна формально переставала бути колонією Польщі і утворювала з нею та Великим Князівством Литовським конфедерацію «трьох націй».
Невдовзі після підписання угоди в Україні спалахнуло повстання. Виговський був змушений відмовитися від булави, а Гадяцький договір анульовано.
За гетьманства Івана Брюховецького в другій пол. 17 ст. у Гадячі були збудовані замок та полкову церкву. Так, Гадяч у 1663 році став столицею Лівобережної України. Протягом п`яти наступних років на території міста функціонувала Військова канцелярія, неодноразово проводилися Генеральні та старшинські козацькі ради, видавалися гетьманські універсали.
У 1726 році цариця Катерина І передала Гадяч з навколишніми селами та слобідками у володіння князю Меншикову, потім містом володів гетьман Данило Апостол. У 1764 році Катерина ІІ передала його гетьману Кирилу Розумовському, який і продав місто у державну казну у 1785 році.
З першої половини 17 ст. Гадяч має свій герб, затверджений 1782 року. Опис цього герба такий: «Архангел Михаїл, що нищить золотим списом чорного диявола, на червоному тлі».
З 1802 року Гадяч – місто Полтавської губернії. У 1895 році тут з’явилася залізнична колія Лохвиця-Гадяч.
У 1923 році було створено нову адміністративно-територіальну одиницю – Гадяцький район.
Гадяч – батьківщина одного з найвидатніших діячів ХІХ ст. Михайла Драгоманова (1841-1895) та відомої української письменниці Олени Пчілки (1849-1930). У Зеленому Гаю, в будинку матері, жила і писала свої поетичні твори Леся Українка. Протягом 1883-1906 рр. вона більше 10 разів, переважно влітку, приїздила до Гадяча.
У 1899 році на гостину до Лесі Українки завітала буковинська письменниця Ольга Кобилянська, а влітку того ж року – М.В.Лисенко зі своїм мандрівним хором. На хуторі у різні роки гостювали художники Іван Труш, Фотій Красицький, музикант Гнат Хоткевич. Хутір Зелений Гай став улюбленим місцем відпочинку містян.
На території району і в самому Гадячі в різні періоди побували Шевченко Т.Г., Гоголь М.В., Чехов А.П.
У центрі міста є будинок з меморіальною дошкою на якій написано: «В цьому будинку з 1858 по 1865 роки жив і працював видатний український письменник Панас Мирний». Чотирнадцятирічним юнаком він був писарчуком у Гадяцькому повітовому суді.
На початку ХХ ст. у Гадячі нараховувалося близько п`яти тисяч жителів. У місті було 4 церкви, 2 синагоги та Свято-Успенський собор.
Гадяч на зламі 19-20 ст. не оминула жодна революція, жодна війна: більшовики, Директорія, денікінці, знову більшовики. Наш край потрапляв під владу різних сил, поки зрештою не опинився під владною рукою більшовицької Москви.
Весною 1920 року відбулося повстання селян, зневірених у радянській владі. Його очолив отаман Леонтій Хрестовий (Лютенька), червоний командир, голова Зіньківського ЧК. Крім того були селянські заворушення у Петрівці, яке очолив Олександр Коваль, та у Максимівці – Крупський Іван.
Німецькі загарбники вдерлися в Гадяч 27 вересня 1941 року. Два роки місто було під окупацією. 11 вересня 1943 року його було звільнено.
Місто Гадяч – центр паломництва туристів-юдеїв з різних країн світу (Ізраїлю, США, Канади, Польщі, країн Балтії), оскільки тут поховано засновника хасидського руху ХаБаД Шнеура Залмана із Ляд (1745-1813).
У листопаді 2013 року на офіційному рівні урочисто відзначили 350 річницю з дня проголошення міста Гадяча Гетьманською столицею.
У травні 2015 року Постановою Верховної Ради України м. Гадяч віднесено до категорії міст обласного значення.
